«Кальміюс» - головна літературна подія Донеччини

-         Володимире, що таке проект «Кальміюс»?

-         У 1999 році проект «Кальміюс», у вигляді самвидавного альманаху, започаткував у серці Донецької області знаний письменник Олег Соловей. Тоді редактор не обмежувався лише східною Україною, в його альманасі друкувалися письменники з різних регіонів. На такі проекти спонсори зазвичай «відмораджуються», адже ми ж Донбас, яка література ще може бути? У тому проекті, який нерегулярно, але все ж таки виходив самвидавом до 2009 року, друкувалися відомі письменники України, такі як Сергій Жадан, Сергій Пантюк, Сашко Ушкалов та інші, зокрема і письменники «Розстріляного відродження».

-         Чому важливо було відродити цей літературних конкурс, який фактично є єдиним на теренах Донеччини?

-         От, власне, це перша відповідь на Ваше питання. Якби частіше щось на Донеччині проукраїнське відбувалося – цієї війни б не сталося. Але трохи розчарую Вас. Це не єдиний на сьогодні проект Донеччини. Існує також проект «Жива бібліотека», яка успішно подорожує з відомими письменниками по бібліотеках Луганщини та Донеччини. Займається цим проектом Олександра Папіна. Зараз є ідея об’єднати проект «Жива бібліотека» з моїм «Слобожанська рефорNація» і в наступному році трішечки розрухати і Харківщину. Власне, можливо, з-за причини мализни завдяки конкурсу і вирішили відродити «Кальміюс». Але якби там не було основним критерієм відродження стала саме видана антологія «Кальміюс», про яку згодом розповім. Саме вона стане в майбутньому квитком до успіху і симпатії до Донеччини, Луганщини, Харківщини, Запоріжжя та Дніпровщини.

-         Вийшов однойменний альманах, які туди увійшли твори?

-         Номінацій було чотири – три дитячих, та до дорослої додалася публіцистика. За жанром твори різні. Деякі звичні ліричні, а деякі свіжі про сучасне будення подій на Донеччині. Також є чим порадувати дітей – від віршиків для найменших, до оповідок для дорослішого віку. Тексти відбиралися з 5 східних областей України, які я назвав у попередньому питанні. Також не виключені були роботи з тимчасово-окупованих територій.

-         Складно було упорядковувати книгу?

-         Зовсім ні. Це не перший мій проект – у мене це п’ятий самостійний, а кількість проектів у яких я був співупорядником, не рахував. Складно було відшуковувати людей. Адже проект був повністю на волонтерських засадах. Найважче було з художниками. Я розумію, що гроші потрібні, але чомусь люди не вміють жити майбутнім. Тому не інвестують свої труди на майбутнє, так на один раз заробити, а потім сіроманцями про безгрошів’я скиглять. Я знайшов художницю, яка погодилась на волонтерських засадах. Четверта з розшуканих художників Марія Козиренко, яка навіть коли хворіла, все-одно не спинилася і доробила повністю роботу. Величезне їй дякую. Загалом у мене були ідеї втілити в антологію всі найкращі свої креативи, тому робив антологію з душею. Мене постійно підтримували друзі, додаючи впевненості. Антологія вийшла друком офіційно через видавництво.

-         Чи побачить світ другий том?

-         Чесно? Я не знаю. Буде щось інше те, чим займатимусь я. Повторювати те саме – не в моїх правилах. Організатори конкурсу змін не бажають. Але потрібно щось змінювати, що саме поки не знаю. Олег Соловей недарма додавав не лише східних авторів. Донецьк мали чути. А робити проект лише для одного регіону – перевірено досвідом, неоправдано. У першому конкурсі були сильні автори. Краматорчанин Олександр Олійник дебютував зі своїм романом «Денний звук» у непоганому львівському видавництві «Кальварія». Марія Козиренко автор бл. 10 книг. Наталка Дев’ятко теж знана авторка і за книгами і за власними проектами. Та і в мене в самого у власних здобутках 10 своїх книг. У молодих авторів є стимул рівнятися на знаних. Та й антологія дає можливість ознайомитися з авторами, щоб потім знайти їх книги для повнішого читання. На цьогорічному конкурсі я почув лише невідомі мені імена. Схід мають чути, а хто її чутиме, коли другий том далі Сходу країни навряд чи піде? Тому Кальміюсом займатиметься хтось інший – я поштовх зробив. Удачі їм.

-         Який у антології Ваш улюблений твір?

-         В мене багато чого є улюбленого в антології, але перевагу я надаю творам письменників з тимчасово-окупованих територій. Ті тексти важко і боляче читати (в основному публіцистика). Ти згадуєш як в 2008-2010 роках ти виступав у не окупованих Донецьку та Луганську і почуваєш винним себе. Чому ми не їздили частіше? Чому ми допустили реванш «руського міра»? Донбас, як і Крим, повернеться до України, але зараз ти просто терпиш свій внутрішній біль. Про війну я знаю не з розповідей, та й з мешканцями прифронтових зон спілкувався не раз. Різні розмови і на деякі питання ти не знаєш відповідей. Приблизно про це і говорить Парьохіна Яна. Нажаль, чим далі від Донеччини, тим менше людей розуміє біль ВПО та що таке війна насправді…

-         У книзі є розділ «Драматургія», чи плануєте на фестивалі ставити п’єси переможців?

-         Ідеї непогані. Варто обдумати. Також будемо пропонувати по школах. Нажаль для дитсадків ще зарано. Хоча якщо дорослі виконуватимуть, цілком можливо. «Миша» Олени Кулигіної вартісний текст, щоб його інсценувати. Та й дорослі п’єси хотів би побачити в дії. Але в антології є невелика хитрість – я подавав до друку лише уривки. Тим пак на сторінці кожного автора вказаний e-mail автора. Якщо видавця, скажімо, зацікавить твір – він може безпосередньо зв’язатися з автором.

-         Про що Ваші вірші?

-         Залежить від наповнення в моїй голові. Я не пишу «заказух» і без натхнення, тому не підлаштовуюсь не під кого. В мене власний стиль – в поезії та прозі контрлітература. Тексти різножанрові. Є ліричні, є і повоєнні. Є верлібри і є неокласичні. Але я не лише вірші пишу. В мене багато і прози. За свій роман «Кладовище сердець» в 2010 році я отримав міжнародну літературну премію ім. Олеся Ульяненка. В 2016 році він вийшов друком у іншому доповненому варіанті в луцькому видавництві «Твердиня» під назвою «Інфаркт для Ґурманів».

-         Ви приймали участь у різних конкурсах. Чому подали вірші на «Кальміюс»?

-         Я «інвестую» себе для стимуляції авторів-початківців. Тому подаюся на все що бачу. Типу азарт. Ну і загалом отримати перше місце на ріднокраєвому конкурсі – для мене це честь. Так співпало що на початку минулого року я також отримав перше місце на конкурсі «Літературна надія Дніпра».

-         Наскільки сьогодні важливо писати для дітей?

-         Коли моєму сину Віталіку було 2-7 рочків, під час прогулянок вигадував йому різні химерні історії у вигляді віршиків та казочок. Записував. Дитяче писати важче – примітивізму не терплю у текстах. Діти набагато більше розуміють, ніж ми уявляємо. Тому до дитячого в мене суворі вимоги. Навіть видані книги «Сонечкова сім’я» (Видавництво «Нова Дитяча Література») та «Татусева Книга» (Видавництво «Старого Лева») вважаю не достатньо сильними. Нова книга «Таткові дивасики», яка планується на наступний рік, буде з сильними віршами. Власне деякі віршики з майбутньої книги і увійшла до антології. А загалом авторам-графоманам варто усвідомити те, що діти аж ніяк не примітивні створіння. Вони замінять нас, але щоб добре виховувати їх – варто хоч раз на день вміти їх почути. І якщо читаєш їм свій текст варто його залишати в серцях дітей, а не лише заради того, щоб «себе показати» та на фуршет після дійства потрапити.

-         Ви подавали свої роботи й у цьому році на конкурс, як гадаєте,чому минулорічні переможці не отримали відзнак цього року?

-         Ці питання не до мене. Відкрию секрет. Я не маю жодного відношення ні до конкурсу (інакше не подавався б. Я не приймаю участі в нечесних конкурсах), ні до фестивалю. Потрібно міняти на наступний рік формат конкурсу. Інакше будуть провали організаторів. Я сам організовував багато чого, тому досвід у даному випадку підказує вірні речі. Чому не отримали? Були і соляні книги від бахмутського спонсора, і дипломи. Але церемонія відбулася занадто стисло, без журналістів, як то кажуть в вузькому колі самих переможців. Антологію, наприклад, представили аж перед самісіньким концертом наприкінці. Я якось думав, що вона дасть якийсь стимул новим авторам, що це все ж таки подія не лише для Краматорська. Можна було і без мене – я не та людина, яка полюбляє сцени та все інше напоказ. До того ж антологію конкурсантам обіцяли саме організатори конкурсу (не плутайте з організаторами фестивалю. Наскільки я зрозумів – це зовсім різні люди), але так склалося, що в антології мені довелося бути всюди навіть автором анотації. Конкурс організувати не проблема, а от реалізуваи конкурс – це вже потрібен неабиякий труд. Організатори конкурсу нічого після оголошення не робили більше. Тому мусили займатися ми самі реалізацією. Тобто я допомагав організаторам фестивалю і робив своє. До речі, Ваші твори також увійшли до антології. І думаю Вашим друзям буде цікаво отримати її з автографом. Віднедавна видавець виклав на сайті видавництва антологію у вільний продаж. Тепер кожен охочий може насолодитися цікавими текстами та додати її до своєї бібліотеки. Тож гарного читання: http://lira-k.com.ua/books/hudozhnі/kalmijus--antologija.html