Віктору Грачову — 70: легенда Шахтаря про кар'єру, відмову Динамо і втрачений дім

Грачов народився у шахтарському Дзержинську, який нині називається Торецьком. Він спускався під землю під час практики, служив у прикордонних військах і пробивався до Шахтаря серед 180 претендентів. У футболі він грав під керівництвом Костянтина Бєскова та відмовив Валерію Лобановському.

За даними Transfermarkt, у складі Шахтаря нападник провів 327 офіційних матчів і забив 80 голів. За московський Спартак він зіграв 7 матчів і відзначився 1 голом, а за національну збірну СРСР вийшов на поле одного разу. Також він виступав за олімпійську збірну СРСР.

У складі Шахтаря Грачов двічі вигравав Кубок СРСР — у 1980 та 1983 роках, став володарем Кубка сезону СРСР-1984 та Кубка України-1995. Крім того, він був найкращим бомбардиром Кубка володарів кубків сезону-1983/84. Упродовж кар'єри він виступав за Спартак Орел, Колхозчі з Ашгабата, Торпедо Москва, Шахтар, Спартак Москва, Дебрецен та БВСК Будапешт.

Попри футбольний шлях, ювілей Грачова припадає на складний для нього час. Його рідне місто зруйноване війною, а квартира в Донецьку залишилася без господаря. «Немає дому, фактично немає куди повертатися, проблеми тільки накопичуються», — сказав він. За його словами, він вже фактично попрощався з тим житлом. У березні цього року не стало його батька, якому було 94 роки. Він 30 років пропрацював на одній шахті в забої.

Сам Грачов здобув першу освіту в гірничому технікумі та пів року проходив практику на шахті, спускаючись на 400 і 600 метрів під землю. «Після тієї практики я сказав: "Краще руку собі відрубаю, але сюди більше не повернуся"», — пригадав він.

Шлях до Шахтаря був непростим. На перегляді в Донецьку зібралося 180 хлопців з усієї області, і Грачов виходив на 10–15 хвилин, але щоразу залишався серед тих, кого не відправляли додому. Зрештою він виявився єдиним, кого після контрольного матчу проти основи зарахували до дубля.

Згодом була армія — прикордонні війська неподалік Ашгабата, де він під час навчань виконував роль порушника кордону. Саме в Ашгабаті Віктор Олександрович познайомився з майбутньою дружиною Фарізою — на танцмайданчику в курортному містечку Чулі. Пара разом уже 50 років від знайомства, а одружилася 8 жовтня 1977 року.

У московських клубах кар'єра не склалася через проблеми зі здоров'ям. У Торпедо він серйозно захворів — було зараження крові, йому кілька разів переливали кров. У Спартаку його переслідували травми. А повертаючись до Донецька, він за два-три тижні ставав повністю здоровим. «Після Спартака я зрозумів на сто відсотків: Москва — не моє місто», — сказав Грачов.

Перехід до київського Динамо так і не відбувся. Лобановський бачив його на місці Блохіна, а перший секретар Донецького обкому прямо заявив, що назад дороги немає. Втім, Грачов відмовився. «Мені було 29 років. Я ж не знав, що гратиму до 39!» — пояснив він. За його словами, якби він знав, що попереду ще десять років футболу, то перейшов би. Із Лобановським вони фактично не віталися до 1998 року, поки Таврія під керівництвом Грачова не зіграла з Динамо внічию 3:3 у Сімферополі.

Окрема сторінка — Ахать Брагін, тодішній президент Шахтаря, який загинув під час вибуху на стадіоні. Грачов мав їхати з ним на матч проти Таврії, але поїхав власною машиною. Він приїхав пізніше й піднімався сходами з тунелю, коли пролунав вибух. «Я ж міг бути там», — зізнався він.

Про Ріната Ахметова Грачов говорить, що той не кинув Шахтар у найважчі часи. «Шахтар із ним і Шахтар без нього — це дві абсолютно різні речі», — вважає легендарний нападник.

Найбільшим подарунком на день народження він називає автомобіль Hyundai Sonata, який на 50-річчя передав Борис Колесніков. Грачов пригадує, що тоді жив на шостому поверсі, і йому зателефонували з проханням подивитися у вікно.

Підсумовуючи свої 70 років, Віктор Грачов каже, що ні про що не шкодує. «Ти граєш не за місце в таблиці. Ти граєш за людей і за місто. І якщо люди через десятиліття тебе пам'ятають — напевно, щось у цьому житті ти зробив правильно», — сказав він.