Український оборонний досвід: як перетворити знання на частку в продукті

У липні п'ять європейських оборонних гігантів — Airbus, Thales, Safran, MBDA Deutschland і Destinus — оголосили про створення консорціуму Bliksem EXO. Його мета — розробка системи перехоплення балістичних ракет середньої та проміжної дальності за межами атмосфери. Ролі між учасниками вже розподілені: Destinus відповідає за інтеграцію та перехоплювач, MBDA Deutschland — за прискорювач і пускову установку, Safran — за головку самонаведення, Airbus — за командування та управління, Thales — за радари.

Українських компаній серед засновників немає. Україна згадується лише як носій оперативного досвіду протидії масованим повітряним атакам, який планують враховувати під час проєктування та випробувань. Цей випадок, на думку виконавчого директора Національної асоціації підприємств оборонної промисловості України (NAUDI), ілюструє і можливість, і ризик для української оборонки.

Ще кілька років тому західні виробники дивилися на Україну переважно як на ринок збуту. Тепер характер розмов змінився: партнери хочуть зрозуміти, як працює сучасне поле бою, чому одні рішення витримують реальне застосування, а інші — ні, і як українським компаніям вдається так швидко оновлювати продукцію.

Швидкість стала головною рисою української моделі. Велика західна компанія працює в довгих циклах: дослідження, формування вимог, розробка, сертифікація. Український виробник починає з конкретної проблеми військових, створює рішення, запускає в серію і масштабує, а потім знову змінює, бо противник адаптувався. Україна не сильніша в фундаментальній науці чи довгострокових дослідженнях, але вміє швидко адаптувати технології до бойових умов і доводити їх до серійного продукту.

Європейці не масово купуватимуть українські готові системи — вони створюють власні продукти під вимоги своїх замовників. Українська ж цінність у тому, що ми можемо дати їм час. Західний виробник, працюючи з українською компанією, отримує не лише технологію, а весь пройдений шлях: невдалі версії, відкинуті рішення, розуміння того, що можна масштабувати. Тобто купує кілька років розробки.

NAUDI вже фіксує зміну характеру переговорів. Домовленість із MBDA передбачає спільну роботу над далекобійними та протидроновими рішеннями — це поєднання компетенцій, а не продаж готового виробу. Співпраця з чеським виробником двигунів AviaNera — інший приклад такої кооперації. З Hensoldt, Diehl, Escribano, Patria та BEC Defence обговорювали можливі напрями, але сам факт переговорів ще не є партнерством.

Оперативний досвід стає бізнес-активом лише тоді, коли закріплений у продукті, патенті, коді чи частці у спільному підприємстві. Якщо українська команда скоротила розробку на роки, це не має завершуватися разовою оплатою консультації. Нормальний результат — участь у майбутньому продукті: спільна інтелектуальна власність, ліцензія, роялті, гарантоване виробництво частини системи чи частка у СП. Інакше партнер отримає знання, створить власну систему й піде далі, а додана вартість виникне поза Україною.

Іноземні компанії швидко навчаються: вони працюють з українськими військовими, тестують системи, збирають відгуки. Унікальність бойового досвіду має обмежений строк комерційної цінності. Історія з географічним положенням, яке довго вважали гарантією транзитної ролі, але згодом сусіди збудували альтернативні маршрути, є застереженням. Завдання України — не продати роки розробок як консультацію, а обміняти їх на місце у майбутньому європейському ринку озброєнь.