Металургія України під загрозою: падіння до 50% без держрішень

Улітку 2026 року українська металургія опинилася в точці перетину одразу кількох кризових ліній. Російські удари по великих підприємствах, зокрема по «Запоріжсталі» та «АрселорМіттал Кривий Ріг», закриття портів Великої Одеси, нові обмеження з боку Євросоюзу, запровадження вуглецевого мита CBAM, зростання цін на електроенергію та підвищення залізничних тарифів на 30% — усе це відбулося майже одночасно. У галузі вважають, що йдеться вже не про відновлення, а про збереження самого існування сектору.

Липневі показники відображають лише частину проблеми: виплавка чавуну впала на 37,6% у річному вимірі — до 432,2 тисячі тонн, сталі — на 21,3%, до 457 тисяч тонн, а прокату — на 30,7%, до 382,7 тисячі тонн. При цьому серпневі удари по великих комбінатах і зупинка портів ще не повністю враховані в цих цифрах. Президент об'єднання «Укрметалургпром» Олександр Каленков не виключає, що за підсумками року падіння може сягнути щонайменше 50%.

Одним із головних чинників втрат стали нові квоти ЄС на українську металопродукцію. За розрахунками аналітичного центру GMK Center, вони обмежили експортні можливості приблизно на 60%. Це, своєю чергою, може призвести до скорочення випуску плоского прокату на 35–40%, а довгого — приблизно на чверть. Через ці обмеження галузь втратила близько 1,5 мільйона тонн потенційного експорту. Додатковим бар'єром стало екомито CBAM: інвестувати в декарбонізацію під час війни українські підприємства практично не можуть.

Найважчим логістичним ударом виявилося закриття портів Великої Одеси. Як зазначає головний аналітик GMK Center Андрій Тарасенко, доставка залізорудних окатків через польський Гданськ коштує близько 50–60 доларів за тонну. За світової ціни руди на рівні 93–97 доларів така логістика робить значну частину експорту економічно недоцільною. Дунайські порти та західні прикордонні переходи, за оцінкою Каленкова, можуть компенсувати лише 20–25% необхідних обсягів.

Окремим болючим питанням лишається собівартість. У пікові періоди електроенергія для української промисловості коштувала близько 300 євро за МВт·год, тоді як європейські конкуренти платили 50–60 євро або отримували державну підтримку. Із серпня вантажні тарифи Укрзалізниці зросли на 30%, а через довші маршрути до західних кордонів внутрішня логістика для частини підприємств подорожчала фактично вдвічі.

Внутрішній ринок не може компенсувати втрати експорту: українська металургія приблизно на три чверті орієнтована на зовнішні ринки. За сім місяців імпорт металопрокату зріс на 23,2%, а його частка на внутрішньому ринку сягнула 46,1%. Тому першочерговим кроком держави має стати відновлення безпечної роботи морських портів. Другий напрям — переговори з ЄС про збільшення квот до рівня фактичного експорту 2024–2025 років, а також тимчасове послаблення дії CBAM та інших торговельних обмежень.

Третій блок заходів — зниження логістичного й енергетичного навантаження: перегляд підвищених тарифів УЗ, підтримка залізниці та енергетики коштом партнерів, відновлення «ланцюгів солідарності» для транзиту вантажів до портів ЄС. Галузь також потребує страхування воєнних ризиків і зовнішнього фінансування. За оцінками, для збереження підприємств і трудових колективів може знадобитися від кількох мільярдів до 10 мільярдів євро додаткової підтримки, що дозволило б протриматися ще 1,5–2 роки та уникнути масових зупинок.