Червоний шлам на Миколаївщині: 50 мільйонів тонн відходів шукають застосування

На двох шламосховищах Миколаївського глиноземного заводу, розташованих у Галицинівській громаді, зберігається майже 50 мільйонів тонн червоного шламу. Ці відходи містять луг, метали, зокрема рідкоземельні та дорогоцінні. Від початку повномасштабної війни підприємство не працює, але питання безпечного зберігання й можливого використання шламу залишається актуальним.

За словами виконувача обов'язків начальника Миколаївської ОВА Георгія Решетілова, можливість використання червоного шламу почали опрацьовувати на міжнародному рівні ще за керівництва Віталія Кіма. «Як всі бачили в інформаційному просторі, Віталій Кім, перебуваючи в Південній Кореї, порушував ці питання, вони опрацьовувались, є певні напрацювання, йде робота подальша щодо можливості його використання в будівництві доріг», — розповідає Решетілов. В ОВА вважають шлам вторинною сировиною, яку можна досліджувати для застосування в будівництві або металургії.

Економіст Олексій Мірошниченко зазначає, що підприємство не має грошей на утилізацію чи переробку відходів. Після націоналізації заводу у 2023 році проблема шламосховищ, на його думку, перетворилася на питання регіонального та суспільного значення. «Якщо це може бути потенційною екологічною катастрофою, як це було півтора десятка років тому в Угорщині, і коли потім мільйони, а зараз, за нашими розцінками, мільярди гривень будуть витрачатися на ліквідацію екологічної катастрофи. Тобто ми зараз вкладаємо кошти, щоб не витрачати більше коштів у випадку катастрофи», — каже він. На думку Мірошниченка, переробка шламу могла б створити робочі місця та забезпечити надходження до бюджету.

Науковці вже мають досвід роботи з цими відходами. Завідувачка кафедри екології Чорноморського національного університету імені Петра Могили, докторка біологічних наук Людмила Григор'єва розповідає, що науковий центр прикладних екологічних досліджень ЧНУ співпрацював із заводом у 2004–2016 роках над проблемою пилення шламу. Частину першого шламосховища вдалося рекультивувати — вкрити штучним ґрунтом і засадити рослинністю. «Думали і оцінювали, як зробити оцей прошарок гумусу для того, щоб створити органічне депо для рослини — ми це знайшли. А крім цього, ми знаходили рослини: які наші, для наших температурних режимів, для вітрових режимів», — каже Григор'єва. Водночас, за її словами, окрім токсичних речовин, у шламі є й дорогоцінні елементи, навіть золото.

Директор Інституту нанотехнологій та органічних продуктів Тимур Левда розповідає, що разом із колегами досліджував різні способи застосування червоного шламу, зокрема як будівельного матеріалу. Найбільш економічно доцільним, за результатами досліджень, виявилося використання шламу в сільському господарстві після нейтралізації шкідливих речовин, насамперед лугу. «Це — виробництво меліорантів. А потім цей меліорант, коли ми його вже дослідили. І ми отримали гарні показники приросту врожайності, на фоні зменшення засоленості ґрунтів. Тобто він отримав декілька позицій: і меліорант, і добриво. В тому складі, в якому ми вносили, оновив так звану біоту — досліджували на біологічні мікроорганізми», — розповідає Левда.

Інженер-хімік, приватний підприємець Олександр Васюта вважає, що потужностей заводу достатньо для вилучення зі шламу цінних компонентів. За його словами, у червоному шламі міститься до 40 відсотків оксиду заліза, близько 10 відсотків оксиду титану та до 15 відсотків оксиду алюмінію. «Якщо його переробити в залізний сурік, який є складовою лакофарбових виробів, виробів із пластмаси, то його ринкова ціна — від півтора до двох доларів за кілограм. 400 кілограмів помножте на два — 800 доларів», — говорить Васюта. За його оцінкою, з однієї тонни шламу потенційно можна отримати продукцію на понад тисячу доларів, а рідкоземельні метали, яких менше, коштують ще дорожче.

Виконувач обов'язків генерального директора Миколаївського глиноземного заводу Олексій Медвідь каже, що підприємство готове розглянути технологію переробки червоного шламу, якщо її запропонують. Якщо ж для її реалізації знадобляться нові капіталовкладення та обладнання, це буде питанням до інвестора, який придбає підприємство.

Щодо впливу на довкілля, генеральний директор обласного центру контролю та профілактики хвороб Дмитро Макаров розповідає, що фахівці періодично проводять у Галицинівській громаді моніторинг питної води зі свердловин, ґрунту та повітря. У 2026 році впливу пилення шламу на їхню якість не виявили. Водночас попередні дослідження фіксували перевищення вмісту окремих речовин у питній воді. «У 2024 році на території селища Лимани було відібрано вісім проб питної води зі свердловин — з них дві були з перевищенням за вмістом миш'яку. І на території селища Лупареве було відібрано 12 проб води — з них чотири були з перевищенням по стронцію і миш'яку», — говорить Макаров. За його словами, це потенційно могло бути пов'язано з впливом шламосховища на підземні водоносні горизонти, однак для встановлення точної причини потрібна наукова експертиза.

Місцеві жителі тим часом стикаються з пиленням шламу. Фермер Сергій Тютюнник, який обробляє землю в Прибузькому Галицинівської громади, каже, що інколи шлам долітає й до його села. «В основному, звісно, за розою вітрів дістається Лиманам, але коли вітер змінюється — от, наприклад, зараз вітер сюди: позавчора там стояв купол червоний. Ми ж дихаємо цим усім — це вся таблиця Менделєєва, ми ж не оздоровлюємося. І так вистачає цих вибухів і всього іншого, а нам ще і шламове допомагає», — говорить фермер. За його словами, полив шламу зараз не такий, як раніше.

Керівник підприємства Олексій Медвідь запевняє, що шламосховище №2 поливають щодня з 09:00 до 18:00, а за потреби — і вночі. «Червоний шлам сам собою, звісно, шкідливий, тому що в ньому є луг — це те, що шкодить, в принципі. Все решта — це те, що у нас в нашій землі. Але луг — він шкодить, потрапляючи на очі розплющені, до рота, до носа — так, буде термічний опік. Але ніхто ж не говорить, що під час пилення ця вся хмара пішла на одну людину, на одне село», — каже Медвідь. Він додає, що шлам дуже дрібнодисперсний, за консистенцією подібний до борошна. «Ми всі тут працюємо не одне десятиліття — і нормально», — говорить керівник.

На заводі нині працюють приблизно 400 людей, близько сотні з них — охоронці, решта підтримують обладнання та обслуговують два шламових поля. Перше шламосховище вивели з експлуатації у 2008 році, і воно досі становить небезпеку. «У чаші "А" міститься приблизно 1,2 мільйона кубів лужної води. А чаша "Б" — вона пилить через кут підготовки шламу», — пояснює Медвідь. За роки простою з 2022-го вдалося відновити до 70 відсотків засобів пилепригнічення; систему, яка автоматично реагувала на пориви вітру, знищили російські обстріли.

Одне поле експлуатується з 1979 року, тут накопичилося 28 мільйонів тонн шламу. У 2008 році завод перейшов на нову технологію: на другому полі площею 140 гектарів зберігається близько 20 мільйонів кубометрів червоного шламу. Сухе складування керівник називає найбільш сучасною та оптимальною технологією. «Мінімальна кількість вологи надходила з червоним шламом. З виробництва. Спеціальна техніка, яка обробляє це поле — це роторний шнекохід — машина, яка під час своєї роботи витискала вологу, яка потім потрапляла до ставків-відстійників та поверталась у виробничий процес. А шлам сухий вже складувався», — розповідає Медвідь. Шлам максимально ущільнювали, проте коли верхній шар пересихає, за відсутності належного пилопригнічення навіть невеликі пориви вітру підіймають його в повітря.

Отже, ринок поводження з червоним шламом в Україні поки що перебуває на стадії напрацювань, а не промислового впровадження. Попит на рішення зумовлений кількома чинниками: простоєм заводу, відсутністю коштів на утилізацію, тиском екологічних ризиків і потенційною цінністю самих відходів. Найближчим часом, імовірно, йтиметься про пілотні дослідження та пошук інвестора, тоді як масштабна переробка залежатиме від появи технології, готової до капіталовкладень.