Удари по двох російських НПЗ: що це означає для паливного ринку

Протягом 21 вересня та в ніч на 22 вересня українські сили завдали ударів по двох великих нафтопереробних підприємствах на території Росії. Цілями стали «Башнефть-УНПЗ» в Уфі (Республіка Башкортостан) і Куйбишевський НПЗ у Самарі. За даними Генерального штабу Збройних сил України, на території обох об'єктів після ураження виникли пожежі.

«Башнефть-УНПЗ» здатен переробляти близько 7,5 млн тонн нафти на рік. Підприємство працює за схемою глибокої переробки сировини, а серед його продукції — бензин, дизельне й котельне паливо, скраплені гази, сірка та інші нафтопродукти. Куйбишевський НПЗ, що входить до структури «Роснефти» й належить до Самарської групи заводів, має потужність близько 7 млн тонн на рік і випускає бензин, дизпальне, мазут та понад тридцять інших видів продукції.

Ключовий мотив таких ударів Генштаб пояснює тим, що продукцію обох підприємств використовують для потреб російської армії. «Ураження таких об'єктів є реалізацією Україною свого невід'ємного права на самооборону відповідно до статті 51 Статуту ООН та спрямоване на зниження військово-економічного потенціалу російської федерації», — заявили у Генеральному штабі.

Показово, що це не перший випадок зупинки Куйбишевського НПЗ: у червні після атаки безпілотників підприємство вже припиняло переробку нафти. Тоді пошкодження двох установок первинної переробки призвели до повної зупинки виробничого циклу. Отже, йдеться про об'єкт, який уже має досвід тривалого виходу з ладу, а відновлення складних технологічних ліній потребує часу й доступу до обладнання.

Якщо дивитися ширше, удари по нафтопереробці вписуються в ширшу тенденцію останніх місяців: українська сторона послідовно обирає цілями саме переробні потужності, а не видобуток чи експортну інфраструктуру. Причина очевидна — внутрішній ринок пального безпосередньо пов'язаний із забезпеченням армії, а кожна зупинка заводу створює ланцюговий ефект: дефіцит на внутрішньому ринку, зростання цін, необхідність перерозподіляти обсяги між регіонами та залучати імпорт або резерви.

Водночас масштаб наслідків залежить від того, наскільки глибокими виявляться пошкодження та як швидко вдасться відновити роботу установок. Саме тому остаточні висновки про вплив цих ударів на російський паливний баланс робити передчасно — інформація про стан обладнання наразі обмежена, а сторони традиційно не оприлюднюють повних даних про збитки. Обережно можна говорити лише про те, що обидва заводи належать до числа найбільших у своїх регіонах, а отже, навіть тимчасова зупинка переробки здатна позначитися на постачанні нафтопродуктів у Приволжжі та суміжних областях.

Подальший розвиток подій залежатиме від двох чинників: здатності російської сторони швидко відновити виробничі лінії та готовності компенсувати випадання обсягів за рахунок інших заводів. Якщо відновлення затягнеться, тиск на внутрішній паливний ринок Росії зростатиме — і це, ймовірно, залишатиметься одним із головних розрахунків української сторони при виборі наступних цілей.