Музей Ельворті в Кропивницькому: історія заводу та родини меценатів

Будівля, де нині розміщений музей, має висоту стелі 4,80 метра і зводилася одночасно з виробничими корпусами. Тут мешкали брати Томас і Роберт Ельворті з родинами. Завод, заснований 1874 року, спочатку називався «Т. і Р. Ельворті» та спеціалізувався на сільгосптехніці. На першому поверсі жила прислуга, на другому — господарі. Попри відсутність загальноміських комунікацій, будинок мав власне водопостачання та каналізацію.

Чому брати-англійці обрали саме Єлисаветград, достеменно невідомо. Завідувач музею Юрій Антонов припускає, що вирішальними чинниками стали наявність залізниці та родючі чорноземи навколо, які гарантували попит на сівалки. Прогноз виявився точним.

Томас і Роберт Ельворті були не лише успішними бізнесменами, а й меценатами. Вони профінансували підготовчі роботи для запуску електричного трамвая — третім у Російській імперії. До цього в місті працювали кінні трамваї. Брати також долучилися до будівництва залізничного мосту через Інгул, який використовується й сьогодні. Робітникам заводу надавали позики під менш як 1% для будівництва житла в районі Миколаївки.

До 130-річчя підприємства київський скульптор Володимир Олійник створив пам’ятник братам вартістю 60 тисяч доларів (без упорядкування території). Спочатку задумували композицію з братами, схиленими над кресленням на столі, але втілили інший варіант.

Музей відкрили 1994 року. До цього в будівлі розташовувалися адміністративні кабінети: колишня банкетна зала за радянських часів була кабінетом директора. Тут збереглися оригінальний камін і паркет, а також підібрані в середині 1990-х пишні люстри. В експозиції — документи часів заснування, світлини, предмети декору, зокрема срібна таріль, подарована онуками Ельворті.

Музей також висвітлює радянський період заводу. У ті роки підприємство виробляло 52% всесоюзного об’єму сівалок, постачаючи техніку до 61 країни. Саме тут уперше в СРСР створили тракторну та пневматичну сівалки, а також ще в довоєнні роки розробили стикове зварювання.

Юрій Антонов зазначає, що оригінальна крупорушка заводу Ельворті, знайдена в одному з колгоспів області, відремонтована й досі працездатна. Під час війни 84% території заводу було зруйновано, однак корпуси 1930-х років уціліли. Екскурсовод пояснює це високою якістю будівництва. На фронт із заводу пішло близько 4 тисяч людей. У воєнний час виробництво сівалок змінилося виготовленням мін та авіабомб, причому скло для відновлення цехів виготовляли власними силами.

«У музеї є сівалка, виробництво якої припинилося в 1960 році. А два роки тому я був свідком, як в селі Клинці засівали поля саме цією сівалкою. І це ще раз підтверджує її якість, щоправда, зрозуміло, що це не від хорошого життя», — розповідає пан Юрій.

Нащадки Ельворті регулярно надають музею фінансову підтримку та неодноразово відвідували його. Відвідини музею безкоштовні, екскурсії проводять у будні за попереднім записом.