Паливна криза в Росії змінює розклад енергетичної війни та тисне на відносини Києва і Вашингтона

Тривала кампанія українських ударів по нафтопереробних заводах та іншій енергетичній інфраструктурі РФ призвела до гострої паливної кризи в Росії. Наслідки вже відчутні у повсякденному житті: черги, нормування пального в окремих регіонах і загальне уповільнення економічної активності.

Вплив вийшов за межі Росії — зокрема, у США подорожчало дизельне пальне. Це спонукало президента Дональда Трампа публічно закликати Київ припинити удари по російських НПЗ і водночас закликати Москву зупинити атаки на українську енергетику. Питання енергетичного перемир'я стало новою точкою напруги у відносинах Вашингтона і Києва, які й без того ускладнюються.

Ще 14 вересня Трамп заявив у соцмережах, що сторони нібито домовилися про взаємне припинення ударів по енергооб'єктах. В українському керівництві тоді зазначили, що про таку домовленість їм невідомо, а Володимир Зеленський висловив сумнів, що Росія її виконуватиме.

Для енергетичного фронту це не нова лінія протистояння. Росія послідовно намагається зруйнувати українську генерацію, а своє енергетичне домінування використовує як важіль тиску на Європу. Удари по передавальних і розподільних мережах здатні обмежити постачання електроенергії від працюючих станцій, зокрема ускладнити передачу з атомних електростанцій. Мета — зупинити промислове й аграрне виробництво та підірвати стійкість населення, а заразом збільшити витрати України на підтримку енергосистеми й ведення війни.

Україна, зі свого боку, перейшла від точкових ударів по ключових російських енергетичних артеріях на початку війни до довготривалої стратегії виснаження. Її цілі — підрив нафтопереробних потужностей РФ, позбавлення Кремля частини доходів, порушення логістики військової машини та тиск на побутові умови росіян. Спочатку пріоритетом були порти й термінали для нафти та нафтопродуктів, як-от Усть-Луга, згодом акцент змістився на НПЗ, де збитки мають довший ефект.

Такий підхід не вітали ні у Вашингтоні, ні в Брюсселі через побоювання зростання цін та прискорення інфляції. Наскільки результативною буде ця стратегія, залежить від того, чи встигатиме Україна завдавати нових збитків швидше, ніж Росія їх усуватиме.

Вплив уже простежується в офіційних прогнозах. Росія переглянула оцінку видобутку нафти на 2026 рік у бік зниження — до 494,2 млн тонн, або приблизно 9,88 млн барелів на добу, що є найнижчим прогнозованим рівнем за 17 років. На 2027 рік очікується відновлення до 500 млн тонн, проте прогнози на 2026–2029 роки знижено на 16–20 млн тонн порівняно з травневими оцінками.

Руйнування переробних потужностей має довший і складніший ефект, ніж може здатися з первинної статистики. Відбудова такої інфраструктури потребує часу, а частину обладнання постачають лише з Китаю, тоді як західні виробники дотримуються санкцій. Через це Росія змушена орієнтуватися на обмежене коло покупців, готових переробляти її нафту, зокрема на Китай та Індію.

Попри падіння видобутку в РФ, світовий ринок, який потерпає від дефіциту через війни на Близькому Сході, дав Росії несподівану вигоду. Міжнародне енергетичне агентство прогнозує скорочення світових поставок нафти на 5,7 млн барелів на добу, або на 6%, через тривалі перебої на Близькому Сході, тоді як попит у 2027 році може зрости на 2,6 млн барелів на добу. У бюджеті РФ на 2026 рік доходи від нафти й газу заплановані на рівні 8,92 трлн рублів, що трохи більше за 8,48 трлн рублів, зібраних у 2025 році. Втім, вищі ціни поки не компенсують повністю зниження енергетичних доходів.

Криза в Ормузькій протоці та захоплення хуситами, яких підтримує Іран, західного узбережжя Ємену фактично підтримали російську економіку. Кремль не був ініціатором цих подій, але може й надалі використовувати їх на свою користь. На внутрішньому ринку Росія обмежила експорт пального та організувала імпорт із Білорусі, Казахстану й Індії.

Із наближенням зими енергетична війна дедалі більше виглядатиме як змагання за стійкість. Для України ключовим буде захист і відновлення критичної інфраструктури в умовах постійних атак. Для Росії — забезпечення поставок пального та відновлення роботи НПЗ, поки українські удари продовжують порушувати функціонування її енергосистеми.