Звіт Пентагону: війна з Іраном оголила дефіцит боєприпасів у США

За період із 28 лютого до 30 червня витрати Сполучених Штатів на боєприпаси перевищили 22 млрд доларів. Як зазначається у звіті генерального інспектора Міністерства оборони США, інтенсивність застосування озброєнь у бойових діях проти Ірану призвела до «стратегічного дефіциту запасів».

Загальна вартість війни для США за цей самий період оцінюється у 33,4 млрд доларів. Окрім витрат на боєприпаси, 3,7 млрд доларів припали на втрати військової техніки та обладнання, а ще 7,4 млрд — на інші статті витрат.

Серед втрат у звіті згадуються чотири винищувачі F-15E, один винищувач F-35 Joint Strike Fighter та 30 безпілотників MQ-9. Літальні апарати, як наголошується, були втрачені за «різних обставин».

Ключова проблема, на яку вказують аудитори, — не лише сам обсяг використаних боєприпасів, а й спроможність промисловості швидко поповнювати арсенали. У звіті йдеться про «вузькі місця у промисловій базі», які ускладнюють відновлення запасів.

Представники відділу закупівель Міноборони США заявили, що працюють над «оптимізацією процесів закупівлі та термінів виробництва, а також над створенням запасів критично важливих матеріалів, компонентів та окремих видів боєприпасів, щоб мати змогу швидко реагувати на надзвичайні ситуації».

Висновки генерального інспектора фактично стали офіційним підтвердженням проблеми з запасами, яку адміністрація президента Дональда Трампа раніше намагалася применшити, наполягаючи на значних обсягах озброєнь. Раніше повідомлялося, що протягом перших місяців операції Epic Fury американські військові випустили по іранських цілях таку кількість боєприпасів, що це «призвело до стратегічного дефіциту запасів і виявило вузькі місця в промисловій базі».

Для ринку озброєнь ця ситуація означає посилення тиску на виробничі ланцюги: попит на поповнення арсеналів зростає швидше, ніж потужності підрядників. Найімовірніше, у найближчі місяці Пентагон активізує контракти на критичні компоненти та боєприпаси, але ефект від цих кроків може виявитися не миттєвим — розширення виробництва потребує часу. Наскільки швидко вдасться закрити дефіцит, залежатиме від того, чи зможуть закупівельні процедури адаптуватися до реальних темпів виробництва.