Шубін: як міфічний дух шахтарів став культурною спадщиною Донеччини

До Дня шахтаря, який в Україні відзначають в останню неділю серпня, дослідники звертаються до одного з найколоритніших персонажів гірничого фольклору — духа Шубіна. Цей міфічний образ, що побутує на території Донецького вугільного басейну, поступово набуває статусу офіційно визнаної культурної спадщини.

У квітні 2023 року Шубіна внесли до регіонального реєстру нематеріальної культурної спадщини Донеччини. Ініціаторами виступили співробітники Покровського історичного музею, які протягом трьох років збирали матеріали про цього персонажа. За словами заступниці директора з наукової роботи закладу Тетяни Костюченко, рішення подати Шубіна саме від Покровської громади було ухвалено через те, що про нього знають у кожній родині району.

Походження образу дослідники пов'язують із періодом кустарного видобутку вугілля, коли шахти не мали належного обладнання, а трагічні випадки — обвали, пожежі, загибель гірників — були частим явищем. Саме на цьому тлі виникли легенди про істоту, яка мешкає під землею, може попередити про небезпеку або ж, навпаки, нашкодити тим, хто недобросовісно ставиться до своїх обов'язків.

Зовнішній вигляд Шубіна в переказах описують по-різному: від звичайного шахтаря в шубі з коногонкою та киркою до маленького чоловічка із заплутаним волоссям. У записах початку ХХ століття він постає як бородатий чоловік у шубі, пізніші версії додають йому рис казкового персонажа.

Існують три основні легенди про походження Шубіна. За першою, це був управляючий шахтою на прізвище Шубін, який заблукав під землею. Друга розповідає про страйкаря, прикутого кайданами в шахті, чиє тіло так і не знайшли. Найпоширеніша версія пов'язує персонажа з випалювачем метану — робітником, який в овчинному кожусі, що називався шубою, спалював скупчення газу. Один із таких випалювачів загинув від вибуху, і господарі шахти, зекономивши на підйомі тіла, залишили його під землею, запропонувавши родині грошову компенсацію.

Традиція залишати Шубіну частину обіду — так званого «тормозка» — досі зберігається серед гірників. Вважається, що так можна задобрити духа та заручитися його підтримкою. Водночас у Кадіївці побутують легенди про жорстокого Шубіна — цукрозаводчика Сергія Шубіна, першого власника місцевих шахт.

Збереження цього елемента спадщини триває навіть попри війну. Соляну скульптуру Шубіна, яку 2020 року подарували шахтоуправлінню «Покровське», евакуювали до Дніпра через наближення лінії фронту. Тепер її експонують у складі музейної виставки в центрі «Покровський код». Сам музей у Покровську зазнав руйнувань унаслідок обстрілів.

Музейники продовжують знайомити з персонажем дітей із числа внутрішньо переміщених осіб, проводячи інтерактивні заняття. На початку вересня у Дніпрі планують відновити фестиваль «Залізняк-fest», започаткований 2018 року в Покровську, — його проведуть для згуртування переселенців і знайомства мешканців Дніпра з донецькою спадщиною. Подальша доля шахтарських легенд значною мірою залежатиме від здатності зберегти живий зв'язок із традицією в умовах вимушеного переселення її носіїв.