Кадрова криза в Україні: як зберегти інженерів та компетенції

Кадрова криза в Україні має глибше коріння, ніж воєнні дії. Ще у 1990-х інженерні професії втратили привабливість: фахівці отримували низькі зарплати, а технічна освіта втрачала престиж. Це призвело до відтоку сильних спеціалістів за кордон та занепаду професійної освіти.

Повномасштабне вторгнення не створило цю кризу, але виявило її справжні масштаби. Частина фахівців служить у війську, частина виїхала, а ті, хто залишився, часто вже працевлаштовані. Коли країні терміново знадобилися інженери та технологи, виявилося, що швидко їх знайти неможливо.

Статистика вступу до університетів підтверджує цю тенденцію. У 2024 році фізику як четвертий предмет НМТ обрали 7 877 абітурієнтів, хімію — 3 399. У 2025 році ці показники зросли до 8 886 та 2 887 відповідно, а у 2026-му — до 11 222 та 3 015. Попри поступове зростання інтересу до фізики, це менше 5% від загальної кількості вступників, і не всі вони стануть інженерами.

Міграційні процеси також звужують ринок праці. Станом на 31 травня 2026 року близько 4,31 млн українців перебували під тимчасовим захистом у країнах ЄС. Не всі вони є дефіцитними спеціалістами, і частина повернеться, але внутрішній ринок праці став значно меншим.

За словами Ярослава Філімонова, CEO компанії Kvertus, яка створює системи радіоелектронної підтримки для захисту від БпЛА, сильну інженерну команду неможливо зібрати за одним оголошенням. Вона формується роками через спільні випробування, помилки та вдосконалення продуктів. Втрата ключового спеціаліста означає втрату частини неформалізованого досвіду, який складно відновити.

У таких умовах компанії починають переманювати підготовлених працівників одна в одної, що не вирішує проблему для країни загалом — кількість інженерів не збільшується.

Баланс між потребами війська та критичних галузей залишається складним питанням. За опитуванням Європейської Бізнес Асоціації, у 46% компаній серед мобілізованих були критично важливі фахівці: інженери, електрики, механіки, водії, оператори виробничих ліній, ІТ-спеціалісти та керівники. Якщо людину можна підготувати за тижні, це одна ситуація, але втрата інженера з десятирічним досвідом може зупинити цілий напрям розробки.

Окремою проблемою для бізнесу є постійна зміна правил бронювання. За останні два роки система оновлювалася щонайменше двічі: у листопаді 2024-го уряд змінив критерії критичності, зобов'язавши підприємства перепідтвердити статус до 28 лютого 2025-го, потім строк перенесли до 31 березня, а з 1 квітня старі бронювання втратили чинність. У травні–липні 2026-го критерії знову змінили, і статуси мають переглянути до 1 вересня.

Філімонов наголошує, що держава має бачити не лише кількість військовозобов'язаних, а й їхні компетенції та можливість заміни. Механічний підхід не працює: потрібна зрозуміла система, яка враховує потреби війська та професійні навички людей.

Позитивні зрушення вже є: громадські організації створюють навчальні центри, бізнес відкриває лабораторії та співпрацює з університетами, залучаючи студентів до реальних проєктів. Однак це поки що окремі ініціативи. Україні потрібна кадрова стратегія на п'ять-десять років, яка визначатиме потребу в інженерах, технологах, медиках та енергетиках, а також впливатиме на державне замовлення та фінансування освіти.

Філімонов висловлює сподівання, що дедалі більше небезпечних і рутинних завдань виконуватимуть роботи, а люди керуватимуть ними. Він наголошує: військо залишається в пріоритеті, але сильне військо неможливе без сильного тилу.