Металургія може втрачати до $200 млн щомісяця через проблеми з портами

Український гірничо-металургійний комплекс опинився перед серйозним викликом: зупинка морського експорту може призвести до зупинки частини залізорудних потужностей і скорочення випуску продукції. За оцінками аналітиків, прямі втрати галузі можуть сягати $150–200 млн щомісяця, і це без урахування додаткових витрат на логістику сировини та зростання собівартості.

Ситуація, за словами головного аналітика GMK Center Андрія Тарасенка, є складнішою, ніж повна блокада морського експорту у 2022 році. Тоді втрату морських маршрутів частково компенсувало скасування Євросоюзом мит і торговельних обмежень для української продукції. Натомість у липні 2026 року набули чинності імпортні квоти, які, за попередніми підрахунками, можуть скоротити експорт сталі до ЄС на 60% порівняно з 2025 роком.

Залежність галузі від морської логістики залишається критичною. У першому півріччі 2026 року через морський коридор проходило 50% експорту сталі, 95% чавуну та половина залізної руди. Водночас можливості переорієнтації на європейські порти суттєво звузилися.

Особливо вразливим є гірничорудний сектор. У 2022 році залізну руду можна було експортувати через Європу за цінами близько $120 за тонну, але нині вони опустилися нижче $98, що робить таку логістику збитковою. Не менш болючим є й питання імпорту коксівного вугілля, близько 70% якого надходить зі США та Австралії. Доставка через європейські порти з подальшим перевезенням залізницею може бути удвічі дорожчою та збільшити вартість сировини приблизно на 15%.

Окремим викликом стає експорт сталевих напівфабрикатів. У першому півріччі морем було відправлено близько 520 тис. тонн такої продукції, зокрема до Болгарії, Румунії, Туреччини, Італії та Іспанії. Перенаправлення цих вантажів сухопутними маршрутами економічно невигідне через низьку маржинальність і додаткові витрати, пов’язані з CBAM.

Підсумовуючи, аналітики зазначають: якщо морський коридор не відновить роботу найближчим часом, галузь може зіткнутися із зупинкою окремих підприємств та подальшим зростанням собівартості виробництва. Точні терміни відновлення експорту залишаються невизначеними, але без вирішення питання портів втрати лише зростатимуть.