Росія та Іран вибудували дворічну дорожню карту співпраці: що вона передбачає

Росія та Іран роками нарощують фінансові, енергетичні й промислові зв'язки, створюючи додаткові канали торгівлі та співпраці. Урядовий документ РФ під назвою «План співробітництва між Російською Федерацією та Ісламською Республікою Іран на 2024-2026 роки» має гриф «Для службового користування» і був схвалений російським урядом 2 вересня 2024 року.

Як зазначають у матеріалі, який вивчив американський телеканал Fox News, доля частини запланованого лишається невідомою: окремі проєкти могла порушити війна між Іраном і США.

Ключова ставка документа — фінансова. У ньому передбачено збільшити частку двосторонньої торгівлі в національних валютах із 68% у 2024 році до 71% у 2026-му, розширити кореспондентські рахунки в національних валютах, а також опрацювати використання цифрових валют центральних банків для транскордонних розрахунків. Цю роботу мали вести Банк Росії та Центральний банк Ірану. У лютому 2025 року посол Ірану в Росії публічно заявив, що Тегеран і Москва більше не потребують SWIFT для двосторонніх банківських відносин і користуються власними конфіденційними системами банківських повідомлень.

Фінансовий напрям у документі поєднано з політичним: там ідеться про координацію дій через БРІКС та інші міжнародні інституції проти «односторонніх торговельних обмежень», а також про вивчення способів протидії «одностороннім обмежувальним заходам» та їхньому впливу на світові ринки. Аналітикиня програми «Росія» Фонду захисту демократій Кеті Коркія вважає, що йдеться про ширшу кампанію проти самих санкцій, а не лише про пошук обхідних шляхів.

«Дорожня карта не є чимось новим: люди, які уважно стежать за відносинами між Росією та Іраном, побачать багато співпраці між двома країнами, яка була публічною протягом багатьох років. Що більш показово, так це архітектура відносин, які Москва намагається побудувати. Окремо жодна з цих ініціатив не є трансформаційною. Однак разом вони зводяться до спроби усунути точки вразливості та створити надмірність в економічних відносинах Росії та Ірану», — сказала вона.

Неназваний американський чиновник, своєю чергою, заявив, що альтернативні російсько-іранські системи не здатні замінити західну фінансову інфраструктуру. «Росія та Іран можуть спробувати побудувати альтернативні фінансові канали, але вони не зможуть відтворити охоплення, ліквідність чи довіру долара США та міжнародної фінансової системи», — сказав він, додавши, що «їхні зусилля не послаблять ефективність санкцій США».

Окремий блок дорожньої карти — ядерна співпраця. «Росатом» мав і надалі відповідати за іранську АЕС у Бушері: паливну та технічну підтримку енергоблоку №1 і продовження будівельних робіт за енергоблоками №2 та №3. Джерело в європейській розвідці, ознайомлене з матеріалами, вважає такі домовленості підтвердженням тісного зв'язку двох країн і припускає, що Росія прагнутиме розширювати співпрацю з Іраном і в 2026 році.

У документі також названо конкретні іранські нафтогазові родовища, у розвиток яких Москва готова інвестувати; відповідальність за просування цих проєктів покладено на міністерство енергетики Росії та неназвані «зацікавлені російські компанії». Принаймні один із проєктів зрушив з місця: з лютого 2026 року російська держкомпанія «ЗН-Восток» розробляє іранське нафтове родовище Шадеган.

Ще один напрям виходить за межі торгівлі — локалізація виробництва авіаційних деталей. Російській владі доручили визначити, які деталі літаків можна відремонтувати або виготовити в Ірані, знайти іранські компанії, здатні їх виробляти, сертифікувати вибрані об'єкти через «Росавіацію» та укласти угоду про локалізацію. Кінцевий термін укладення угоди — 31 березня 2026 року, запуску виробництва — 31 грудня 2026 року. У лютому 2025 року «Росавіація» публічно повідомила, що три іранські компанії отримали дозвіл на технічне обслуговування та перевірку льотної придатності російських літаків.

Транспортна частина плану описує зміцнення мережі сполучення між країнами. Ідеться, зокрема, про залізницю з російською шириною колії 1520 мм від кордону Ірану з Азербайджаном до іранських портів у Перській затоці; на момент підготовки дорожньої карти ця пропозиція перебувала на стадії планування та узгодження. Коркія зауважує, що станом на кінець літа 2026 року проєкт ще не завершено, а посадовці обох країн продовжують узгоджувати його реалізацію. Серед інших пунктів — іранські інвестиції в портову інфраструктуру Астрахані, де планували термінал, склади, логістичний парк та потужності з виробництва зерна й рослинної олії.

Документ охоплює й медійний та технологічний напрями: обмін контентом, навчання журналістів і щонайменше два спільні медіапроєкти, а також заклик до російських технологічних компаній укласти мінімум два контракти в Ірані у сфері інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема «інформаційної безпеки», телекомунікацій та відеоігор. Координувати цей напрям мав міністр енергетики Росії Сєргєй Цивілєв.

За оцінкою джерела в європейській розвідці, така увага свідчить про політичну вагу іранського питання для Москви: «Це свідчить про те, що іранське питання — не лише одне з багатьох бюрократичних питань у порядку денному російського уряду, воно має значну цінність для інтересів режиму Володимира Путіна».

З огляду на опубліковані положення, подальший розвиток співпраці залежатиме від того, наскільки послідовно сторони виконуватимуть узгоджені терміни та чи вдасться їм зберегти вже напрацьовані механізми розрахунків і постачання. Частина завдань дорожньої карти має завершитися до кінця 2026 року, тож саме цей період може показати, які з домовленостей залишаться на папері, а які перейдуть у практичну площину.