Енергетика Криму як полігон: що далі чекає на РФ

Українські військові дедалі частіше зосереджуються на виведенні з ладу енергетичної інфраструктури окупованого Криму. За оцінками військового експерта, полковника запасу ЗСУ Романа Світана, ця тактика не лише ускладнює життя російським військам на півострові, а й може стати прообразом для майбутніх операцій на території Росії.

Основна мета таких ударів — послаблення системи протиповітряної оборони. Хоча російські зенітно-ракетні комплекси мають автономні джерела живлення, у звичайному режимі вони підключені до цивільної електромережі, щоб економити пальне та ресурс генераторів. Коли зовнішнє живлення зникає, системам потрібен час для переходу на автономний режим — від кількох секунд до десятків хвилин залежно від типу комплексу та підготовки екіпажу. Частина генераторів може не запуститися або не видати необхідну потужність.

Саме цей перехідний період і є критичним. Під час повітряної атаки, коли ППО має реагувати максимально швидко, навіть короткочасне знеструмлення може залишити частину комплексів без живлення. Таким чином, удари по енергетиці перед основною атакою створюють додаткове вразливе вікно для російської оборони.

Досвід, отриманий у Криму, може бути масштабований на всю територію Росії. Експерт звертає увагу на особливості російської енергосистеми: країна простягається на тисячі кілометрів із заходу на схід, генерація розподілена нерівномірно, а передача електроенергії залежить від магістральних мереж, ліній електропередачі та підстанцій. Ця лінійність, за його словами, є вразливим місцем.

Окрему увагу експерт приділяє балансуючим потужностям для європейської частини Росії, зокрема генерації на вугіллі, мазуті чи газі. Порушення постачання палива та роботи таких об'єктів може скоротити доступні потужності, передусім для російського військово-промислового комплексу. Атомні електростанції, за словами Світана, не розглядаються як цілі.

За прогнозами, після відпрацювання алгоритмів у Криму подібні дії можуть поширитися на російську територію, зокрема до Уралу. Такий напрямок може стати одним із завдань уже восени. Йдеться про послідовне ускладнення роботи російської енергетики та скорочення можливостей, які вона дає військовому виробництву.