Приватна ППО для бізнесу: що гальмує експеримент

У листопаді 2025 року Кабінет міністрів постановою №1506 дозволив українським підприємствам формувати власні групи протиповітряної оборони. У березні 2026-го механізм розширили: за окремим рішенням командування Повітряних сил бізнесу можуть тимчасово передаватися засоби ППО та боєприпаси. Корпоративні групи при цьому діють не автономно, а в загальній системі ППО: райони роботи і завдання узгоджуються з Повітряними силами.

Станом на середину липня 2026 року заявки подали 62 підприємства, 51 отримав статус уповноваженого, а групи чотирьох компаній уже виконували бойові завдання, збивши понад 50 «шахедів» і розвідувальних безпілотників. Ці цифри показують і зворотний бік: між десятками тисяч активних підприємств і чотирма, що реально заступили на чергування, — велика дистанція.

Ключова проблема — економічна. Група ППО для підприємства є чистим центром витрат: вона не генерує виручки, а потребує зарплат, закупівлі обладнання, оренди приміщень, транспорту й обслуговування. Для постійного прикриття об'єкта потрібен не один екіпаж, а зміни, резерв, командування — тобто окремий штат із десятком і більше працівників. Якщо великий холдинг може собі це дозволити, то для середнього бізнесу це вже складно, а для малого — майже неможливо.

Додає труднощів структура сучасної економіки. Об'єкт, бізнес і майно часто належать різним юридичним особам: логістичний парк може належати одній компанії, експлуатуватися іншою, а товари в ньому зберігатимуть десятки орендарів. Не зрозуміло, хто має створювати ППО — власник, оператор чи орендарі. Якщо кожен великий клієнт формуватиме власну групу, на одному майданчику виникне кілька паралельних ППО, а сусідній об'єкт залишиться незахищеним. Постанова ж побудована навколо моделі «підприємство захищає себе», а не навколо професійного оператора, який надає послуги третім особам.

Інший конфлікт — кадровий. Члени корпоративних груп залишаються цивільними працівниками, і участь у приватній ППО не дає відстрочки чи бронювання. Міністерство оборони пояснює: до таких груп часто залучають людей, які й без того не підлягають мобілізації. Якщо ж підприємство бронює працівників за загальним механізмом, корпоративна ППО конкурує за дефіцитні кадри з інженерами, ремонтниками чи енергетиками. Бізнес вкладає кошти в підготовку людини, але не має гарантій, що вона завтра залишиться виконувати саме оборонну функцію.

Окреме питання — відповідальність. Уламки збитих цілей падають на будинки та автомобілі, а перехоплювач через технічну несправність може сам завдати шкоди. Хто відповідатиме — держава, підприємство чи оператор? Стаття 43-1 Кримінального кодексу передбачає захист для осіб, які завдають шкоди, відбиваючи агресію, але усталеної практики її застосування до приватних груп немає. Цивільний кодекс покладає обов'язок відшкодування на юридичну особу, чий працівник завдав шкоди, а постанова №1506 спеціального механізму компенсації чи страхування не створює. Також не врегульований статус самих членів груп: у разі поранення чи загибелі вони отримають виплати за трудовим законодавством, але не державні гарантії, як військовослужбовці.

Альтернативою корпоративним групам могла б стати модель спеціалізованих ліцензованих компаній, які утримують розрахунки, навчають персонал, обслуговують техніку та інтегруються в систему Повітряних сил, а підприємства купують у них захист конкретних об'єктів. Один оператор міг би прикривати логістичний парк із десятками орендарів замість створення багатьох маленьких ППО. Сервісом може стати і виявлення: оператор розгортає мережу сенсорів, централізовано веде моніторинг і передає дані кільком об'єктам. Страхові компанії також могли б долучитися: сертифікований захист знижує очікувані збитки і впливає на тарифи.

Прикладом життєздатності спеціалізації є підрозділ «Нічні Шершні» компанії «Дикі Шершні», для якого дрони та перехоплення повітряних цілей — профільна компетенція. За даними компанії, підрозділ уже знищив десятки повітряних цілей і готує операторів для Сил оборони.

Для розвитку ринку приватних оборонних послуг потрібна законодавча рамка. У травні президент повідомив, що уряд, МВС і військові готують закон про приватні військові компанії, плануючи ухвалити його цього року. Серед цілей — легальний експорт безпеки та можливості для ветеранів. У Верховній Раді також на розгляді законопроєкти №3005 про військово-консалтингову діяльність і №11214 про міжнародні оборонні компанії. Приватна ППО може стати практичним майданчиком для цієї дискусії: як приватний сектор професійно виконує чітко визначену оборонну функцію під контролем держави.