Російський ВПК залежить від імпорту стратегічних мінералів — звіт

За даними Ради економічної безпеки України (ESCU), російська оборонна промисловість суттєво залежить від імпорту стратегічних матеріалів, власний видобуток яких не встигає за потребами.

Ключовим постачальником виступає Китай. Лише за період з квітня 2024 по березень 2025 року Пекін забезпечив 97% імпорту вольфраму (240 тонн на $9,8 млн), 58% ніобієвої продукції (1732 тонни на $64 млн), 30% танталу та майже третину глинозему. Водночас амбітні плани Кремля з нарощування видобутку дефіцитної сировини, оголошені після 2022 року, у більшості випадків не дадуть промислових результатів раніше 2035 року.

Фероніобій, критично важливий для виробництва високоміцних і жаростійких сталей (корпуси ракет, двигуни, бронетехніка), надходив до РФ не лише з Китаю, а й із західної півкулі. Бразилія поставила близько 30% імпорту (1033 тонни на понад $33 млн), Канада — 11,7% (388 тонн на $12,8 млн). Ще 82 тонни нідерландського фероніобію потрапили до Росії через Туреччину, а 40 тонн бразильської та канадської сировини — через реекспорт із Німеччини.

Глинозем, необхідний для виробництва алюмінію, що використовується в авіації та при створенні крилатих і балістичних ракет (Х-101, «Калібр», «Іскандер»), постачався зокрема з Ірландії — 960,35 тис. тонн на $567,68 млн, що склало 17% імпорту.

Важливу роль відіграють і країни Центральної Азії. Казахстан забезпечив 76% берилієвої продукції ($11,03 млн) та 69% імпорту танталу ($9,28 млн), які аналітики виявили у виробничих ланцюгах комплексів «Іскандер-М», «Кинжал», «Панцир-С» та ракет Х-59. Узбекистан спільно з Білоруссю постачав ренієву сировину для ракетних та авіадвигунів (3,95 тонни та 290 тонн відповідно). Значними були поставки з Вірменії — 2058 тонн молібденової продукції на $65,25 млн, що становить 42% імпорту; майже весь обсяг припав на феромолібден, який використовують у сталях для авіаційної, ракетної та військової промисловості.

«Зупинка поставок стратегічних мінералів неминуче призведе до дефіциту зброї у Росії та стане вагомим аргументом на користь припинення вогню. Однак це потребує рішучих економічних обмежень проти всієї екосистеми постачання — від сировини до трейдерів, експортерів і логістичних хабів», — наголосила директорка з аналітики, досліджень та розслідувань ESCU Олена Юрченко.

На думку експертів, ця залежність створює реальні важелі впливу, однак реалізація тиску потребуватиме скоординованих санкційних заходів, спрямованих на всі ланки постачання — від виробників сировини до посередників і транспортних маршрутів.