Генерал Кленсі: війну визначатиме стратегічна витривалість, а найбільша вразливість Росії — залежність від Китаю

Генерал-майор Королівських ВПС Канади у відставці Скотт Кленсі, який завершив 37-річну службу на посаді директора з операцій НОРАД, дав оцінку подальшій траєкторії війни, стану української протиповітряної оборони та перспективам західної підтримки. За його словами, найточніше нинішню ситуацію описує поняття «стратегічна витривалість».

За оцінкою Кленсі, наступні шість місяців, імовірно, триватиме та сама війна на виснаження, що й зараз. Попри очікування багатьох на Заході, що Росія вичерпає ресурси, цього не сталося — значною мірою через Китай, Індію, Іран, Північну Корею та їхні ланцюги постачання. Водночас Україна так і не отримала всього необхідного для вирішальної переваги: авіації, систем ППО та далекобійної зброї.

Кленсі прогнозує, що позиційний тупик на землі збережеться, а удари по російських ланцюгах постачання та економіці триватимуть у відповідь на обстріли, зокрема довкола Києва. На його думку, це дедалі більше оголюватиме прогалини в українській ППО, передусім брак перехоплювачів, що підвищуватиме ефективність російських ударів і посилюватиме тиск на енергосистему.

Окремо генерал зупинився на ролі Канади та ЄС. Він зауважив, що в питанні військового спорядження вони не здатні замінити США, і що Вашингтон тепер не готовий «йти ва-банк», хоча, за його словами, ніколи не був до цього повністю готовий. Сварка між Трампом і Зеленським в Овальному кабінеті, на думку Кленсі, засвідчила прагнення американської адміністрації радше укласти угоду, ніж підтримати союзника. Цей самий підхід, вважає він, проявляється і в торговельній війні з Канадою, і в коментарях про «51-й штат» чи анексію Гренландії.

Серед фундаментальних завдань Заходу Кленсі називає нарощування власних сил на тлі підготовки до «прийдешньої війни з Росією», відбудову ланцюгів постачання та оборонно-промислової бази, занедбаної за десятиліття, а також прагнення до економічної стабільності. За його оцінкою, Канада не готова до такої війни ні в Арктиці, ні на узбережжях, ні в повітрі — на підготовку потрібно близько десяти років. Схожий стан, за його словами, і в інших країн НАТО.

Говорячи про Альянс, генерал висловив думку, що НАТО вже воює з Росією, але поки не хоче відкритого збройного конфлікту. Він припустив, що Канаді варто було б передислокувати свою бригаду з Латвії до України, аби фактично втягнути НАТО в конфлікт, інакше доведеться визнати, що країна не є частиною колективної оборони в значущому сенсі. Загалом, на його переконання, НАТО має або піти ва-банк в Україні, або змиритися з тим, що готове дозволити Росії поглинути Україну.

Як колишній командувач протиповітряної оборони Північної Америки, Кленсі оцінив українську ППО. Він зазначив, що не має доступу до таємних брифінгів, але за результатами роботи вважає інтеграцію різнорідних засобів дуже якісною. Проблема, за його словами, не в інтеграції, а в масштабі та різноманітності обстрілів. Україна, за його оцінкою, досягає показників, подібних до ізраїльських, хоча їй бракує авіації, яка закривала б прогалини, коли система вичерпує боєкомплект, а перезаряджання триває близько 45 хвилин.

На думку генерала, ліцензійне виробництво ракет для Patriot в Україні справді триватиме роки, тому зараз усі нові ракети-перехоплювачі, призначені для інших держав, слід перенаправляти в Україну позачергово. Негайне полегшення могло б дати зобов’язання НАТО захищати небо над Україною, але це втягнуло б Альянс у фактичний конфлікт з Росією, чому й уникають. Кленсі також підтримує якнайшвидшу передачу Україні F-16 з радарами AESA, які після навчання екіпажів стануть ефективними проти ракетних систем. Він наголосив, що чим більше партнери передадуть не лише боєприпасів, а й спроможностей виробляти їх самостійно, тим більше Україна візьме відповідальність за власне майбутнє.

Щодо захисту частини українського неба із Польщі чи Румунії, Кленсі зауважив, що для України це чудовий план, але для Росії — залежно від її довгострокових цілей. Він припустив, що російський менталітет передбачає глибоке довгострокове планування, і якщо Грузія, Крим і вторгнення в Україну — перші три кроки з дванадцятикрокового плану, то наступний крок уже поставлений у чергу. Якщо це відкритий конфлікт із Європою, то використання систем ППО НАТО для збиття російських ракет фактично втягне Альянс у нього. Глибинна проблема НАТО, за його словами, у тому, що воно не має наступальних спроможностей і жоден член не хоче бути втягнутим у конфлікт.

Найбільшою вразливістю Росії Кленсі назвав її залежність від Китаю. Україна вже б’є по здатності Москви економічно утримувати себе в конфлікті, а це тісно пов’язано з відносинами між Москвою і Пекіном. Росія, за його словами, готова вбивати власний народ, надсилаючи на війну нових мобілізованих, і може витримати чимало болю, контролюючи інформацію. Але вона впреться в стіну, коли фізично не зможе виробляти потрібне для війни, і саме китайські ланцюги постачання роблять це можливим. Тому глибокі удари по економіці та нафтогазовій інфраструктурі важливі у довгостроковій перспективі, але справжній центр ваги — російсько-китайські відносини.

Відповідаючи на питання про уроки безпілотної війни, генерал зазначив, що інновації можуть втілюватися швидко, якщо технології звільнити від тягаря військово-промислового апарату. Великі оборонні підрядники не здатні на швидкі інновації, бо кожен продукт має приносити прибуток. Він не погодився з тезою, що «танки більше не потрібні»: за його словами, бронетехніці досі є місце на полі бою, але тепер до парасольки ППО треба додати засоби боротьби з безпілотниками. Досвід України, за його оцінкою, змінює підхід НОРАД до загрози роїв дешевих дронів, адже повертає до базових принципів ППО — чисельності, різноманітності та мобільності. Він також зауважив, що Росія використала війну для модернізації наведення своїх ракет, зробивши їх стійкішими до радіоелектронної боротьби.

Окремо Кленсі прокоментував домовленість про виробництво українських безпілотників у Канаді. Він назвав її дуже важливою, адже Канаді конче потрібно долучитися до виробництва дронів на своїй території, розвиваючи суверенні ланцюги постачання та права інтелектуальної власності. До того ж угода прив’язує успіх Канади до успіху України. Підписання, за його словами, швидко збільшило кількість доступних Україні дронів, що вкрай важливо у війні на виснаження, і такої співпраці має ставати більше.

Інтеграцію F-16 в українські Повітряні Сили в умовах активної війни генерал оцінив як свідчення професіоналізму та завзяття на всіх рівнях. Створити такий флот з нуля надзвичайно складно, і тепер питання в тому, чи вдасться підтримати цей рівень і наростити його. Якщо українська авіація вийде за межі суто оборони та завоює перевагу в повітрі, це суттєво вплине на сухопутні бойові дії.

Говорячи про лідерство у затяжній війні, Кленсі зазначив, що західні армії схильні поєднувати компетентний менеджмент із лідерством, але для людей на передовій це не має значення. Коли справи стають скрутними, повертаєшся до основ: місійно-орієнтованого командування, власного прикладу, турботи про команду й взаємопідтримки. Найважливішими рисами воєнного лідера він назвав довіру, використання власного прикладу і навички щирого об’єднання людей.