Переселенці на Кіровоградщині: як харків'янин облаштовує нове життя у Помічній

53-річний Олександр Радченко разом із родиною залишив Харків у травні 2022 року через постійні обстріли. До переїзду він працював столяром, збирав м'які меблі, а за фахом є слюсарем-електриком. У Харкові чоловік прожив майже пів століття, тож виїзд дався нелегко: вдома залишилися мама та сестра.

У Помічній, що на Кіровоградщині, він спершу намагався знайти роботу самостійно, але звернувся до центру зайнятості, де запропонували долучитися до громадських робіт. Із початку цього року Олександр має постійне місце праці на комунальному підприємстві з благоустрою. Його обов'язки — прибирання, столярні роботи, допомога вантажника. Він зізнається: робота нелегка, особливо взимку, коли о четвертій-п'ятій ранку доводиться виходити чистити сніг і посипати дороги піском. Але є й плюси — фізичне навантаження, вдячність людей і дружній колектив.

«Перевертається в житті все, доводиться ставати на ноги і працювати, працювати, працювати, щоб щось змінити. Людина до всього звикає. Подобається і тут, але додому все одно хочеться», — каже Олександр.

Він переконаний: де б не жив, треба приносити користь громаді. Чоловік дбає про чистоту міста і мріє зробити його таким же красивим, як рідний Харків. «Роблю місто красивим, як Харків. Він дуже красивий, гарний, квітучий. Можна було б додавати квітів ще сюди. От в Харкові дуже багато квітів, зелені і тут можна теж садити багато квітів і дерев», — розповідає він. Його головна мрія — мир і повернення додому.

Керівник муніципального центру контролю благоустрою Андрій Мішньов зазначає, що Олександр добре зарекомендував себе і влився в колектив.

За словами Помічнянського міського голови Миколи Антошика, переселенців у громаді приймають ще з 2014 року, але найбільше їх прибуло після повномасштабного вторгнення. У піковий період тут перебувало понад 1200 людей, нині — понад 700. Частина з них працевлаштувалася на залізниці та в бюджетних установах. До війни в громаді мешкало близько 9,3 тисячі людей, тепер — понад десять тисяч.

Приплив людей відкрив доступ до грантів, завдяки чому вдалося облаштувати прихисток для переселенців. Нині громада розробила програму ремонту його даху, на що держава передбачила понад три мільйони гривень. Попри виклики, історії на кшталт олександрової демонструють: інтеграція переселенців у місцеві громади триває, і це змінює як життя самих людей, так і розвиток територій.