Північнокорейські робітники на російських заводах: як «Алабуга» стала центром складання дронів

За оцінками Команди з моніторингу багатосторонніх санкцій (MSMT), яка відстежує обхід обмежень проти КНДР, на кінець 2025 року кількість північнокорейських працівників у Росії сягнула приблизно 30 тисяч осіб. Із них до 25 тисяч залучені безпосередньо до складання безпілотників у спеціальній економічній зоні «Алабуга».

Саме там у 2022 році Росія розгорнула випуск ударних дронів Shahed-131 і Shahed-136. Нині підприємство виготовляє «Герані» та безпілотники-приманки «Гербера». А у 2025 році в цій зоні звели великий житловий комплекс для розміщення іноземних працівників.

Механізм залучення робочої сили з КНДР побудований так, щоб оминати міжнародні санкції та приховувати справжні масштаби присутності північнокорейців. Замість дозволів на роботу російська сторона оформлює їм студентські та туристичні візи. За даними моніторингової команди, у 2025 році майже всі такі працівники в'їжджали до Росії саме за студентськими візами.

Умови праці та оплати теж залишаються непрозорими. У листопаді 2025 року Міністерство оборони України повідомило, що Росія зобов'язалася встановити північнокорейським робітникам погодинну ставку близько 2,5 долара США за умови роботи щонайменше 12 годин на день. За такого графіка місячний заробіток одного працівника сягає приблизно 625 доларів, або близько 7500 доларів на рік. Втім, майже вся ця сума надходить до бюджету режиму Кім Чен Ина, тоді як самі робітники живуть у злиднях.

Поглиблення співпраці між Москвою та Пхеньяном має й політичний вимір. Кім Чен Ин заявив про намір і надалі зміцнювати відносини з Росією та висловив підтримку Москві на тлі війни проти України. Раніше в ГУР повідомляли, що КНДР направила до Курської області сотні операторів дронів.

Якщо нинішня динаміка збережеться, кількість північнокорейських працівників на російських підприємствах може й надалі зростати, а сама «Алабуга» — закріпитися як один із головних центрів виробництва дронів. Водночас ефективність санкційного тиску залежатиме від того, наскільки швидко міжнародні механізми моніторингу зможуть адаптуватися до схем із візами та прихованим працевлаштуванням.